Про те, чому проблему шахтних вод варто почати не з пошуку одного технічного рішення, а зі створення спільної системи даних, дослідження басейну Інгульця та окремої оцінки можливостей ставка-накопичувача в балці Свістунова.
Я був запрошений до участі в засіданні Міжвідомчої робочої групи з питань розв’язання проблем, пов’язаних зі скиданням мінералізованих шахтних вод у річку Інгулець.
Йшов туди передусім слухати.
Проблема шахтних вод Кривбасу існує десятиліттями. Навколо неї накопичилися дослідження, технічні рішення, екологічні оцінки, нормативні документи, позиції підприємств, державних органів, науковців і громадськості. Тому було б самовпевнено після одного засідання стверджувати, що я знаю, як її розв’язати.
Але після почутого й побаченого я зрозумів інше: тут я можу бути корисним.
Мій досвід значною мірою пов’язаний саме з роботою на стику різних середовищ — громадського сектору, парламенту, регіональної проблематики, аналітики, комунікації з державними інституціями та організації спільної роботи людей із різними компетенціями.
Іноді складній проблемі бракує не ще одного готового рішення. Їй бракує правильно організованого процесу пошуку рішення.
Саме такий процес я хотів би запропонувати.
Яке питання залишилося в мене після засідання
Коли ми говоримо про шахтні води, дуже легко зосередитися на конкретному об’єкті, конкретному скиді або конкретному технічному рішенні.
Але Інгулець — це не окремий технологічний об’єкт.
Це річка і басейн, у якому одночасно взаємодіють природні процеси, промисловість, міська інфраструктура, водокористування, шахтні води, притоки та накопичені за десятиліття техногенні зміни.
Тому після засідання у мене сформувалося питання, яке я вважаю принциповим:
Чи можемо ми знайти довгострокове рішення для Інгульця, якщо не спробуємо спочатку побачити всю систему?
І тут я свідомо додаю ще одну річку — Саксагань.
Для Кривого Рогу Інгулець і Саксагань не існують окремо від міста та його промислової історії. Якщо ми хочемо зрозуміти, що відбувається з водною системою Кривбасу, варто спробувати скласти її цілісну картину.
Не починати з відповіді
Це, мабуть, головний принцип моєї пропозиції.
Я не хотів би починати роботу з тези, що вже відомо, яке саме рішення є правильним.
Навпаки.
Спочатку необхідно максимально чітко сформулювати проблему. Потім зібрати те, що вже відомо. Побачити, чого ми не знаємо. Перевірити суперечності між різними масивами інформації. І тільки після цього порівнювати можливі рішення.
Тому першим результатом роботи, на мою думку, має бути не чергова декларація і навіть не нове технічне рішення.
Першим результатом має стати спільне розуміння проблеми.
Крок перший. Зібрати те, що ми вже знаємо
За роки навколо Інгульця, Саксагані, шахтних вод та промислового водокористування накопичено значний обсяг інформації.
Питання в іншому: наскільки вона сьогодні зібрана в одному місці, зіставлена між собою і придатна для спільного аналізу?
Я пропоную почати з інвентаризації.
Не замовляти одразу нове велике дослідження, а спочатку зібрати наявні матеріали: результати моніторингу вод, попередні дослідження, проєктні та технічні матеріали, дані підприємств, державних органів, наукових установ, екологічні оцінки та інші доступні джерела.
Після цього їх потрібно накласти на одну систему координат.
Тоді стане видно не тільки те, що ми знаємо, а й значно важливіше — чого нам не вистачає для прийняття рішення.
Крок другий. Подивитися на Інгулець і Саксагань як на систему
Наступним етапом я бачу тематичне дослідження басейну Інгульця, включно із Саксаганню.
Не дослідження заради ще одного звіту.
Його завданням має бути створення зрозумілої картини: де формуються основні навантаження, як вони змінюються в часі, які ділянки є найбільш проблемними, де достатньо даних, а де існують прогалини.
І лише там, де наявної інформації недостатньо, потрібно планувати додатковий моніторинг, відбір проб або спеціальні дослідження.
Тобто рухатися від даних до запитань, а від запитань — до необхідних досліджень, а не навпаки.
Крок третій. Окремо перевірити Свістунову
Ставок-накопичувач у балці Свістунова заслуговує на окремий напрям роботи.
Але й тут я не хотів би наперед оголошувати результат.
Питання має звучати не «як використати воду зі Свістунової?», а: чи існує технічно, екологічно та економічно обґрунтований сценарій її використання — і якщо так, то який?
Для відповіді необхідно розглядати не лише хімічний склад води.
Потрібні водний баланс, обсяги та стабільність надходження, сезонність, технологічні можливості підготовки води, енергетичні витрати, інфраструктура, потенційні споживачі, екологічні наслідки та вартість різних сценаріїв.
Результатом такого аналізу цілком може бути і висновок, що певний сценарій недоцільний.
Для мене це теж результат.
Тому що відмова від необґрунтованого рішення так само важлива, як знаходження правильного.
Що в цьому процесі можу робити я
Я не збираюся підміняти гідрологів, гідрогеологів, хіміків, екологів, технологів чи проєктувальників.
Це було б неправильно.
Я бачу свою можливу роль інакше.
Допомогти сформувати питання. Зібрати навколо них необхідні компетенції. Організувати роботу з інформацією. Допомогти різним сторонам почути одна одну. Перетворювати результати досліджень на зрозумілі варіанти рішень. Фіксувати домовленості та наступні кроки. І, головне, не дозволити процесу завершитися черговим документом, який залишиться лежати на полиці.
МРГ як майданчик для спільної роботи
Саме тому я бачу цінність Міжвідомчої робочої групи не лише як місця, де різні сторони представляють свої позиції.
Її потенціал значно більший.
МРГ може стати майданчиком, де держава, громади, науковці, підприємства та громадський сектор працюють з однією картиною проблеми.
Це складніше, ніж провести окреме засідання.
Але саме така модель здатна перевести дискусію з питання «хто має рацію?» до значно продуктивнішого питання:
«Що показують дані і яке рішення з них випливає?»
Що пропоную зробити зараз
Тому моя пропозиція до наступного етапу роботи достатньо проста.
На одному з наступних засідань МРГ провести окреме тематичне обговорення майбутнього дослідження басейну Інгульця, включно із Саксаганню, та окремої оцінки можливих сценаріїв використання води зі ставка-накопичувача в балці Свістунова.
До такого обговорення варто підготувати не готовий проєкт рішення, а рамку дослідження:
- що ми хочемо з’ясувати;
- які дані вже існують;
- яких даних бракує;
- хто може їх надати;
- які фахівці необхідні;
- які сценарії потрібно перевірити;
- за якими критеріями їх порівнювати;
- яким має бути кінцевий результат.
Після погодження цієї рамки можна формувати робочу команду, календар, відповідальних та шукати необхідні ресурси.
І лише тоді — рухатися до повноцінного дослідження.
Замість висновку
Я прийшов на засідання МРГ як запрошений учасник.
Вийшов із нього з відчуттям, що можу допомогти.
Не готовою відповіддю.
Не обіцянкою швидкого рішення проблеми, яка формувалася десятиліттями.
А розумінням того, яку роботу я готовий взяти на себе, щоб це рішення стало можливим.
Для мене це і є відправною точкою.
Не доводити наперед, хто правий. Не шукати рішення під уже сформульовану відповідь.
Спочатку зібрати факти. Поставити правильні запитання. Залучити людей, які мають необхідні знання. Перевірити можливі сценарії. А потім запропонувати рішення, яке можна аргументувати даними.
Якщо Міжвідомча робоча група готова рухатися таким шляхом — я готовий допомагати його організовувати.
Ігор Жданюк
виконавчий директор Асоціації “Національна дорожня асоціація якості”, консультант з питань транспорту та інфраструктури
