Проблема поводження з відходами в Україні упродовж десятиліть залишалася невирішеною. Понад 90 % побутових відходів потрапляє на сміттєзвалища, лише 7 % переробляється, а 1,7 % спалюється . Країна має близько 6 000 полігонів і звалищ, з яких 824 не відповідають вимогам екологічної безпеки . Без дозвільної системи, що не працює з 2014 року, операції з відходами неконтрольовані . У 2023 році набув чинності Закон 2320‑IX «Про управління відходами», який заклав основи для реформування системи й наближення до законодавства ЄС, однак для повної реалізації ще потрібно прийняти десятки підзаконних актів .
Ключові зацікавлені сторони та їхні ролі
Державні органи
• Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (тепер це повноваження міністерства економіки) – розробляє державну політику, національні стратегії та методичні рекомендації. Спільно з Міністерством розвитку громад і територій воно розробляє національні й регіональні плани поводження з відходами .
• Місцеві органи самоврядування (МОС) – центральна ланка реформи. Вони укладають договори з операторами, організовують роздільний збір, визначають тарифи та розподіляють кошти. Закон запроваджує муніципального адміністратора відходів – комунальне підприємство, що розподіляє плату за послуги між провайдерами, веде єдину базу абонентів і виконує роль гаранта для інвесторів . Адміністратор не надає послуг, тому не займає частини ринку, і не обирає компаній – цим займаються МОС .
• Кабінет Міністрів та Верховна Рада – ухвалюють закони й підзаконні акти (закони про упаковку, батареї, відходи електроніки тощо) для імплементації директив ЄС .
Бізнес і виробники
• Оператори збирання, сортування, переробки та захоронення – приватні та муніципальні компанії, що надають послуги. Вони повинні отримувати ліцензії, дотримуватися ієрархії управління відходами й гарантувати безпечність операцій.
• Виробники товарів і пакування – відповідають за утилізацію створених ними відходів через систему розширеної відповідальності виробника (РВВ). Закон передбачає створення індивідуальних або колективних організацій (ІРО/КРО), які повинні фінансувати збір, сортування та переробку упаковки, батарей, електронного обладнання, шин, масел тощо . РВВ дозволяє громадам скоротити обсяги відходів на третину, покладаючи витрати на виробників .
Громадянське суспільство й населення
• Неприбуткові організації (Zero Waste Alliance Ukraine, ГО «Екологія – Право – Людина» тощо) сприяють громадському контролю та просвітницьким кампаніям.
• Громадяни – зобов’язані сортувати відходи та користуватися інфраструктурою роздільного збирання. За новими нормами всі домогосподарства повинні роздільно збирати біовідходи та інші фракції; за виконання цього відповідають муніципалітети .
Міжнародні партнери
• Європейський Союз – ключовий партнер, що фінансує проєкти (наприклад, APENA 2), надає експертну підтримку та вимагає імплементації восьми європейських директив, включно з Рамковою, Пакувальною, Директивою про відходи електричного та електронного обладнання, Директивою про батареї, Директивою про полігони тощо .
• Міжнародні агенції – UNEP, OECD, UNECE, USAID, U‑LEAD, ПРООН та інші підтримують розробку політик, навчання і пілотні проєкти.
• Партнери з Німеччини, Швеції й Австрії – надають технічну допомогу, тренінги та обмін досвідом у рамках програм WM4U, Zero Waste Cities, співпраці міст і асоціацій.
Потреби та виклики сектору
Реформа управління відходами в Україні відбувається на тлі глибоких структурних проблем, посилених війною та багаторічним відкладанням системних рішень. Потреби сектора не обмежуються відновленням інфраструктури: вони охоплюють законодавчі та організаційні зміни, забезпечення фінансування, модернізацію системи моніторингу, розбудову спроможності органів влади та бізнесу, зміни у поведінці населення й запобігання утворенню відходів. У цьому розділі подано детальний аналіз викликів, з якими стикається сектор, і потреб, на які потрібно реагувати.
Інфраструктурні проблеми
Українська система управління відходами історично спиралася на захоронення. За даними 2020 року, лише 4 % відходів у країні перероблялося, тоді як 93 % відходів потрапляло на полігони . Така залежність від сміттєзвалищ обумовлена відсутністю сучасних сміттєпереробних заводів, недостатньою мережею пунктів сортування та невідповідністю багатьох полігонів екологічним нормам. В Україні налічується близько 6 000 полігонів та звалищ, і понад 800 з них не відповідають вимогам безпеки . Експерти відзначають, що понад 99 % діючих полігонів не відповідають стандартам ЄС і давно перевищили проектну місткість . Ці об’єкти не мають систем збору фільтрату та біогазу, не ізольовані та спричиняють забруднення ґрунтових вод і повітря, особливо метаном, який є потужним парниковим газом.
Відсутність сучасних сортуючих ліній і перевалочних станцій не дозволяє запровадити масштабний роздільний збір. Переважна більшість населених пунктів має лише контейнери для змішаних відходів; окремі баки для пластику, скла чи паперу встановлено у великих містах, але навіть там обсяги відсортованої вторинної сировини мізерні. Для створення повноцінної інфраструктури потрібні інвестиції у закупівлю контейнерів, будівництво логістичних центрів та обладнання для сортування. Без цього імплементація розширеної відповідальності виробника (РВВ) та депозитних систем буде ускладнена, оскільки виробникам та операторам нема де переробляти зібрану тару.
Ще однією великою проблемою є застарілі й перевантажені сміттєвозні парки. У багатьох громадах машини для збору сміття працюють понад 20 років, ламаються і нездатні забезпечити регулярний вивіз. Несправне обладнання погіршує санітарні умови, а відходи накопичуються на майданчиках і утворюють стихійні звалища. Приклади успішного оновлення технічної бази демонструють, що навіть невеликі інвестиції можуть суттєво вплинути на стан довкілля. Наприклад, у місті Фастів (Київська область) грантове фінансування дозволило придбати нові контейнери та сміттєвоз; це збільшило частоту вивозу, скоротило незаконні викиди і покращило умови праці, а мешканці відмітили чистіші подвір’я та відсутність сміття на берегах річок .
Домінування захоронення та низька частка переробки
Системна залежність від полігонів є результатом не лише відсутності заводів, а й економічної мотивації. Захоронення залишається дешевшим варіантом порівняно з переробкою, оскільки тарифи на вивіз не включають витрати на будівництво та експлуатацію переробних комплексів. Україна переробляє лише 7 % побутових відходів, тоді як понад 90 % захоронюється . Навіть у пілотних проектах, де впроваджено роздільний збір, відходи часто змішуються при вивезенні та все одно потрапляють на полігон.
Високі обсяги захоронення спричиняють викиди метану та інших газів. За оцінками експертів, українські полігони генерують 4–5 % світових обсягів газів із полігонів , що вказує на величезний потенціал для збору та утилізації біогазу. Оскільки директива ЄС про полігони обмежує частку відходів, які можуть бути захоронені, до 10 % до 2035 р. , Україна має зменшити обсяг відходів, що надходять на полігони, і розробити системи утилізації біогазу.
Відсутність широкої мережі компостувальних станцій є ще однією проблемою. Біовідходи складають значну частину побутового сміття, але їх не відокремлюють. Нові законодавчі вимоги передбачають обов’язкове роздільне збирання харчових відходів для домогосподарств та бізнесу від 2024 року , але інфраструктури для переробки таких відходів поки що бракує. Громади мають будувати муніципальні компостери або залучати приватні компанії, щоб перетворювати біомасу на компост або біогаз. Без цього біовідходи продовжуватимуть гнити на полігонах, спричиняючи запахи та викиди газів.
Проблеми з небезпечними та будівельними відходами
Окрема категорія викликів пов’язана із поводженням з небезпечними та військово‑будівельними відходами. Україна щороку утворює понад 10 млн тонн відходів, з яких понад 500 тис. тонн – небезпечні . Ліцензійна система, що діяла до 2023 року, дозволяла компаніям зберігати та збирати небезпечні відходи, але не стимулювала їх утилізацію. Розширені вимоги до отримання ліцензій набули чинності лише наприкінці 2023 р., залишивши підприємствам лише кілька тижнів для оформлення документів; без нового дозволу будь‑яка діяльність із небезпечними відходами стала незаконною . На початок 2024 року лише 110 суб’єктів отримали 137 ліцензій на операції з відходами, серед них лише 8 компаній мали право на переробку та лише 4 – на захоронення . Це означає, що основна частина сектору працює без належного регулювання, що породжує корупцію та незаконне викидання небезпечних речовин.
Проблеми ліцензування спричинили «вакуум» у поводженні з небезпечними відходами. Через відсутність чинних дозволів підприємства не можуть передати відходи легальним підрядникам, а місцеві органи не мають можливостей для їх зберігання. Це загрожує довкіллю та здоров’ю людей, оскільки токсичні речовини накопичуються або спалюються неконтрольовано. Наприклад, журналістське розслідування в Київській області виявило масштабні незаконні захоронення бурових шламів, що утворювалися під час видобутку вуглеводнів; бочки та цистерни розкривали та виливали на землю або зберігали просто неба, що контамінувало ґрунти і ґрунтові води . Більшість полігонів, побудованих у 1980‑х роках, не призначені для небезпечних відходів і не мають систем ізоляції та збору фільтрату .
Війна ще більше ускладнила ситуацію. Станом на липень 2025 р. на території України накопичено щонайменше 6,4 млн тонн «руїни війни» – будівельного сміття, яке утворилося внаслідок руйнування житла, промислових об’єктів та інфраструктури . У перші місяці повномасштабного вторгнення було знищено сотні будинків і службових споруд, зруйновано дороги, мости та мережі, що спричинило появу близько 700 тис. тонн будівельного сміття лише в перші роки . Державний порядок поводження з такими відходами передбачає чотири етапи: розчищення території, тимчасове зберігання, переробку та вторинне використання матеріалів . Однак документ має рекомендаційний характер і не обов’язковий до виконання, тому регіони по-різному підходять до сортування та переробки.
Водночас руїна містить багато цінних матеріалів: бетон, цеглу, дерево, метал і пластик, які можна перетворити на заповнювачі для доріг і бетонних сумішей або використати для будівництва нових будинків . Екологічні організації та місцева влада закликають до роздільного збирання та вторинного використання будівельних матеріалів, що дозволить скоротити обсяг відходів, зменшити витрати на їх вивезення й утилізацію та знизити викиди СО₂ . Однак для цього потрібні мобільні сортувальні комплекси, системи контролю та фінансування, а також законодавча вимога до повторного використання ресурсів.
Нормативно‑правові бар’єри та ліцензійна криза
Попри ухвалення Закону 2320‑IX у 2023 р., законодавча база з управління відходами залишається фрагментарною. Закон має рамковий характер і встановлює загальні принципи, а для запуску реформи необхідно прийняти понад 30 підзаконних актів і спеціальних законів щодо пакування, батарей, електронного обладнання, шин та інших потужних потоків відходів . Затримки з ухваленням цих актів гальмують впровадження системи РВВ і дозволів. Наприклад, уряд вимагав, щоб підприємства, які працюють з небезпечними відходами, отримали нові ліцензії до 9 січня 2024 р., однак умови ліцензування були затверджені лише в середині грудня 2023 р., тобто компанії мали лише 16 робочих днів для отримання дозволів . Через це більшість підприємств не встигли подати документи, й з 10 січня їхня діяльність стала незаконною. Така ситуація не лише блокує передачу відходів на утилізацію, а й створює ризики для інвестицій та кредитування у секторі .
Крім того, ліцензійні процедури залишаються складними та непрозорими. За даними експертів, державні органи видали лише 137 дозволів на операції з відходами, але з них лише 8 компаній мають право на переробку та 4 – на захоронення . Водночас тисячі нелегальних полігонів та безліч малих операторів працюють без будь-яких документів. Експерти зазначають, що Державна екологічна інспекція повинна активніше контролювати порушників, однак наразі штрафи та приписи часто ігноруються . Таким чином, без прозорої та ефективної системи дозвільних процедур важко залучати відповідальних інвесторів, забезпечувати безпеку та дотримання екологічних стандартів.
Вплив війни та надзвичайних ситуацій
Вторгнення Росії в Україну стало катастрофічним фактором для сектору управління відходами. Окрім руйнації житла й інфраструктури, війна привела до збільшення обсягів різноманітних відходів: будівельних, військових (компоненти боєприпасів, уламки техніки), небезпечних речовин, сміття від тимчасових поселень внутрішньо переміщених осіб. Обсяг руйнувань величезний: лише за перший рік вторгнення було знищено або пошкоджено сотні тисяч будівель, що створило сотні тисяч тонн сміття . За даними матеріалу Rubryka, до липня 2025 р. накопичилося 6,4 млн тонн руїни, що потребує очищення та утилізації .
Війна руйнує інфраструктуру збору та переробки: у прифронтових областях сміттєзвалища не контролюються, відбуваються пожежі на полігонах, машини для вивезення сміття пошкоджені, а працівники вивезення вимушено евакуйовані. Через бойові дії відсутній доступ до деяких полігонів, а пересування техніки по дорогах, що зазнали обстрілів, ускладнене. У багатьох громадах існує ризик зараження від вибухонебезпечних предметів у купах сміття. Спалювання відходів просто неба часто є єдиним способом позбутися сміття в зонах бойових дій, що погіршує якість повітря та здоров’я населення. Європейська комісія зазначає, що війна погіршує екологічні та кліматичні виклики і ускладнює моніторинг стану довкілля, оскільки мережа станцій спостереження і лабораторій зазнала руйнувань .
Війна також призводить до утворення токсичних відходів: боєприпаси містять важкі метали, паливно-мастильні матеріали, вибухові речовини; руїна будівель містить азбест, свинець та інші шкідливі компоненти. У багатьох випадках такі відходи змішуються з побутовими і потрапляють на звичайні полігони або звалюються на околицях міст, створюючи хімічні ризики. Залізничні й автомобільні катастрофи, пов’язані з руйнуванням інфраструктури, можуть призвести до розливів небезпечних речовин, а відсутність аварійних служб посилює наслідки. На жаль, чинне законодавство не містить спеціальних процедур для управління військовими відходами; єдиний нормативний акт, який описує етапи роботи з руїною, має рекомендаційний характер .
Впоратися з масштабами руйнування без міжнародної допомоги складно. Програми, що фінансуються міжнародними партнерами (WM4U, UNDP, Nefco тощо), передбачають закупівлю обладнання, технічну підтримку громад, створення мобільних сортувальних комплексів, розроблення регіональних планів і навчання. Проте потреби у відновленні перевищують доступні ресурси, а тривалий характер бойових дій зумовлює нові руйнування.
Фінансові потреби та інвестиції
Перехід до циркулярної економіки потребує значних капіталовкладень на всіх рівнях: закупівлю контейнерів, будівництво сортувальних станцій, компостувальних майданчиків, сміттєпереробних заводів, запуск депозитних систем, модернізацію полігонів та систем збору біогазу. Бюджети місцевих громад обмежені, а інвестиції приватного сектора стримує невизначеність законодавчої бази, економічні ризики та відсутність гарантій окупності.
Визначальною для фінансування є впровадження розширеної відповідальності виробника, яка передбачає, що виробники упаковки, батарей, електронного обладнання та інших товарів оплачують збір і переробку своїх відходів. Експерти оцінюють, що РВВ дозволить скоротити обсяг відходів, які оплачують громади, щонайменше на третину . Однак система РВВ в Україні ще не запрацювала повною мірою, оскільки не прийнято підзаконних актів і не визначено тарифні механізми. Без реалізації РВВ фінансування інфраструктури лягає на міста, що не мають достатніх коштів.
Ще одним інструментом є депозитна система для тар, яка стимулює повернення упаковки через грошову заставу. У європейських країнах високі рівні повернення забезпечуються завдяки значному депозиту і мережі пунктів прийому: у Німеччині повернення одноразової тари сягає 98 %, а депозит становить €0,25 . В Україні така система поки не функціонує; її запуск потребує інвестицій у автомати, логістику та інформаційні кампанії.
Міжнародні партнери надають грантову та кредитну підтримку для модернізації сектору. Шведська програма WM4U передбачає технічну допомогу для громад, зокрема розроблення підходів до формування тарифів, впровадження програм збирання біовідходів, підтримку експертів і надання обладнання . Нефко фінансував закупівлю нових контейнерів і сміттєвозів для міст, що дозволило скоротити незаконні звалища і налагодити регулярний вивіз . Проте масштаби донорських програм покривають лише частину країни, тому для забезпечення сталого фінансування потрібні системні механізми залучення приватних інвесторів та стимулювання РВВ.
Цифровізація, облік та моніторинг
Ефективне управління відходами неможливе без точних даних про обсяги утворення, перевезення і переробки. Традиційна паперова звітність не дозволяє виявити порушення, а інформація про реальні обсяги відходів часто приховується. Для подолання цієї проблеми держава разом із партнерами реалізує низку цифрових ініціатив.
По‑перше, розробляється електронна система обліку відходів – E-Waste System (Е‑система), яка відстежуватиме шлях відходів від генератора до кінцевого місця утилізації. Система покликана забезпечити прозорість, запобігати корупції та полегшити державний контроль. Вона дозволить збирати статистику в режимі реального часу, аналізувати дані й прогнозувати необхідність інфраструктури . Проєкт реалізується за підтримки ПРООН і відповідає цілям цифрової трансформації держави.
По‑друге, уряд ухвалив нову процедуру моніторингу та звітності. Від 13 травня 2025 р. компанії, що утворюють небезпечні відходи або понад 50 тонн не небезпечних відходів на рік, зобов’язані подавати дані через цифрову платформу «ЕкоСистема» . Звіти мають містити види і обсяги відходів, місця утворення, умови зберігання, способи утилізації, торік виконані роботи, а також інформацію про оператора з відходами. Місцеві органи влади отримали повноваження розробляти плани з ліквідації незаконних звалищ, визначати потреби в інфраструктурі та контролювати виконання планів.
По‑третє, впровадження цифрових платформ дає змогу громадськості стежити за процесами й здійснювати громадський контроль. Експерти очікують, що електронні системи допоможуть зменшити число нелегальних звалищ, підвищити відповідальність бізнесу та полегшити планування інфраструктури . Однак для успішної реалізації необхідно забезпечити навчання операторів, кібербезпеку та інтеграцію з іншими реєстрами. Важливо також, щоб дані були відкритими для широкого використання, а влада реагувала на виявлені порушення.
Кадрова та інституційна спроможність
Ефективне управління відходами вимагає не лише обладнання, а й кваліфікованих кадрів. Багато місцевих органів самоврядування досі не мають фахівців з управління відходами або екологічного планування. Часто функції розподілені між різними департаментами, що ускладнює координацію. Експерти зазначають, що місцеві ради не знають, як розробляти регіональні плани, готувати заявки на фінансування чи проводити тендери, тому потребують навчання та технічної підтримки .
Міжнародні проекти надають важливу допомогу у розбудові спроможності. Програма WM4U, яку реалізують SALAR International та Avfall Sverige, передбачає навчання для українських фахівців, обмін досвідом із шведськими та швейцарськими партнерами, створення пілотних проектів та впровадження принципів РВВ і біологічної переробки . Програма також акцентує на гендерній рівності та залученні вразливих груп до прийняття рішень . Інші ініціативи, наприклад Zero Waste Cities, підтримують громади в розробленні та впровадженні місцевих планів, навчають посадовців і активістів європейським практикам поводження з відходами .
Однак масштабні програми охоплюють лише певну кількість громад. Багато сіл і міст залишаються поза підтримкою через дефіцит фінансів і кадрів. Крім того, у країні немає єдиного центру з підготовки спеціалістів у сфері управління відходами; відповідні кафедри у вузах мають обмежену кількість місць, а випускники часто шукають роботу за кордоном. Це призводить до дефіциту фахівців, що може затримати впровадження реформи.
Поведінкові бар’єри та громадська свідомість
Успішність реформи багато в чому залежить від поведінки громадян. Більшість населення не має звички сортувати відходи, не усвідомлює важливості зменшення споживання та повторного використання. Понад 20 років Україна не мала системного підходу до екологічної освіти; рекламні кампанії про сортування були локальними й епізодичними. У багатьох домогосподарствах досі вважається, що роздільний збір безглуздий, бо «все одно все вивезуть разом».
Для подолання поведінкових бар’єрів потрібні освітні програми й інфраструктура, які діятимуть одночасно. Муніципалітети мають інвестувати в інформаційні кампанії та пояснювати, як сортувати відходи, чому важливо зменшувати споживання, що таке компостування. Експерти пропонують створювати «екопростори» – місця для обміну речами, майстерні для ремонту, станції сортування, де мешканці можуть навчатися і практикувати правильне поводження з відходами . Крім того, важливо залучати школи та університети до викладання тем зі сталого розвитку.
Розширення мережі станцій прийому вторинної сировини й інфраструктури для ремонту та повторного використання також стимулюватиме зміну поведінки. Коли люди побачать реальну можливість здати матеріали або купити відремонтовані речі, вони швидше долучаться до циркулярної економіки. Важливим є впровадження депозитної системи, яка на практиці доводить, що сортовані відходи мають цінність: за повернення пляшки людина отримує гроші, тому не викидає її у сміття.
Міжнародна допомога та пілотні ініціативи
Міжнародні партнери відіграють ключову роль у трансформації українського сектору відходів. Шведська й швейцарська програми WM4U, як було зазначено, забезпечують технічну і фінансову підтримку для муніципалітетів; вони фокусуються на оновленні техніки, створенні ефективних тарифних моделей і розробленні регіональних планів . Одним із результатів програми є постачання контейнерів для окремого збирання у громаду Лозова (Харківська область): 224 контейнери дозволили розширити регулярний вивіз, оптимізувати логістику і зменшити кількість стихійних звалищ .
Нефко фінансував закупівлю контейнерів та сміттєвозів у Фастові і Черкасах, що дозволило зменшити кількість незаконних звалищ, покращити умови праці та підвищити задоволеність мешканців . Ці кейси показують, що навіть локальні інвестиції суттєво впливають на стан довкілля та якість життя.
Європейський Союз також підтримує створення zero‑waste‑систем у кількох українських містах через проєкт Zero Waste Cities. Програма включає тренінги для чиновників, допомогу в розробленні місцевих планів, створення інфраструктури для компостування та багаторазового використання, а також обмін досвідом із містами ЄС . Залучення міжнародних експертів дозволяє уникнути помилок, що вже були подолані в інших країнах, і швидше впровадити сучасні рішення.
Однак масштаб впровадження таких програм поки що невеликий. Потрібно поширювати успішні практики на інші регіони, забезпечити координацію різних донорських проектів і інтегрувати їх у національну стратегію. Важливо також координувати дії між громадами для спільного використання інфраструктури, наприклад мобільних сортувальних комплексів, та спільної експлуатації полігонів, що дозволить скоротити витрати.
Інші виклики: зміна клімату, здоров’я та вплив на довкілля
Проблема управління відходами має не лише соціально-економічний, а й екологічний аспект. Незадовільні полігони спричиняють викиди парникових газів і забруднення атмосферного повітря, ґрунту та води. Відходи від зруйнованих будівель можуть містити азбест, фреони, важкі метали, що потрапляють у довкілля при несанкціонованому захороненні. Міжнародне право вимагатиме розслідування екологічних злочинів, а Україна з часом повинна буде ліквідувати наслідки військових забруднень.
Кліматичні зміни та екстремальні погодні явища також впливають на систему відходів. Повені та зливи можуть пошкоджувати полігони, розмивати дамби та розносити сміття на великі відстані. Спеку і посуху супроводжують пожежі на полігонах, внаслідок яких виділяється дим і токсичні речовини. У містах, де відсутнє регулярне вивезення, високі температури сприяють гниттю органічних відходів та поширенню хвороботворних бактерій. Все це підкреслює необхідність адаптації інфраструктури до кліматичних ризиків та впровадження систем раннього попередження.
Підсумок потреб та стратегічні напрями дій
Комплексні виклики у сфері управління відходами в Україні вимагають системного підходу.
• Інфраструктура та обладнання: необхідно будувати сортувальні, компостувальні та переробні заводи, модернізувати полігони, закупити сучасну техніку для збору, запровадити системи збору біогазу, створити мережу пунктів прийому вторинної сировини та рухомі сортувальні комплекси.
• Правове регулювання: слід швидко прийняти підзаконні акти до закону 2320‑IX, розробити закони про пакування, батареї, електронне обладнання, забезпечити прозорість ліцензійних процедур, встановити конкретні цілі зі зменшення захоронення та переробки, запровадити штрафи і механізми відповідальності.
• Фінансування та стимулювання: необхідно впровадити систему РВВ і депозитну схему, залучити донорські та інвесторські кошти, створити фонди підтримки для громад, забезпечити пільгові умови для підприємств, що запроваджують переробку.
• Моніторинг і цифровізація: важливо впровадити електронні реєстри, обов’язкову звітність, відкрити доступ до даних, забезпечити інтеграцію різних платформ, навчити персонал працювати з цифровими системами.
• Спроможність та освіта: необхідно розвивати кадровий потенціал через навчання і програми підвищення кваліфікації, підтримувати міжмуніципальну співпрацю, розробляти стандарти та навчальні матеріали.
• Громадська свідомість: потрібні постійні інформаційні кампанії та екологічна освіта, створення стимулів для громадян до сортування, використання багаторазових речей і компостування, а також розвиток центрів ремонту та повторного використання.
• Війна і відновлення: необхідно інтегрувати систему управління військовими та будівельними відходами, створити мобільні сортувальні станції, відновити пошкоджену інфраструктуру та залучити міжнародну допомогу для очищення територій.
Виконання цих завдань потребує міжсекторального партнерства, політичної волі й громадської підтримки. Лише синхронне просування законодавчих змін, технічної модернізації та просвітницьких заходів дозволить Україні наблизитися до стандартів ЄС та забезпечити сталий розвиток.
Аналіз законодавства України та відповідність директивам ЄС
Основні положення Закону 2320‑IX
• Ієрархія поводження з відходами. Закон закріплює п’ятиступеневу ієрархію (запобігання, підготовка до повторного використання, переробка, відновлення, видалення), аналогічну до рамкової Директиви 2008/98/ЄС .
• Адміністратор відходів. Вводиться комунальний оператор, який акумулює кошти від споживачів і розподіляє їх між провайдерами послуг, веде єдину базу абонентів та виступає гарантом для інвесторів .
• Національні та регіональні плани. МОС і центральні органи влади розробляють плани з показниками переробки та відновлення .
• Єдина електронна система обліку відходів. Запроваджується цифрова платформа, що відстежує шлях відходів і забезпечує прозорість .
• Розширена відповідальність виробника. Закон створює правові механізми для впровадження РВВ і передбачає формування організацій, які фінансуватимуть збір і переробку пакування, батарей, електроніки тощо .
• Нова система дозволів і ліцензій. Передбачається запровадження спеціальних дозволів на операції з відходами, контроль за небезпечними відходами та поступове закриття небезпечних полігонів до 2030 року .
Відповідність директивам ЄС
• Рамкова директива про відходи (2008/98/ЄС). Директива містить основні поняття та принципи, включаючи управління відходами без шкоди для здоров’я й довкілля, «забруднювач платить» і РВВ . Вона встановлює порядок пріоритетів для управління відходами та цілі з підготовки до повторного використання та переробки – 55 % у 2025 р., 60 % у 2030 р. і 65 % у 2035 р. для муніципальних відходів . Український закон відтворює ці принципи й ієрархію, але конкретні цілі ще не встановлені й потребують підзаконних актів.
• Директива про полігони (1999/31/ЄС). Вона встановлює суворі вимоги до експлуатації полігонів, забороняє захоронення відходів, придатних для перероблення або відновлення після 2030 року, та обмежує частку муніципальних відходів, що потрапляють на полігони, до 10 % до 2035 року . Директива також вимагає, щоб на полігон потрапляли лише попередньо оброблені відходи й щоб тарифи покривали всі витрати з відкриття та закриття полігону . Закон України наразі не містить таких кількісних обмежень; для відповідності необхідно встановити цілі щодо зменшення захоронення та розробити стратегію скорочення біорозкладних відходів.
• Регламент про пакування та пакувальні відходи 2025/40 (PPWR). Регламент діє від 11 лютого 2025 р. і замінює Директиву 94/62/ЄС. Він передбачає мінімізацію обсягів пакування, обов’язковість перероблюваності усіх видів пакування до 2030 р., збільшення частки вторинної сировини, обмеження одноразових пластикових упаковок, вимоги до маркування та дозвіл споживачам користуватися власною тарою . Український закон створює рамки для впровадження РВВ, але окремі закони про пакування, батареї та електроніку ще не прийняті .
• Директива про одноразовий пластик (EU 2019/904). Документ вимагає до 2029 р. окремо збирати та переробляти щонайменше 90 % одноразових пластикових пляшок. Австрія уже запровадила депозитну систему, щоб виконати цю вимогу . Україна повинна розробити власну депозитну схему для пляшок і банок.
Прогрес та прогалини
Україна адаптувала основні принципи європейського права, але до повного впровадження потрібні конкретні цілі з переробки та зменшення захоронення, повна імплементація РВВ, створення депозитних схем та модернізація полігонів. Оптимальне використання фінансових інструментів і міжнародної допомоги дозволить прискорити ці процеси.
Порівняння моделей управління відходами
Німеччина
Німеччина вважається світовим лідером з переробки завдяки комплексному законодавству та культурі сортування.
• Законодавство. Закон про кругову економіку 2018 р. (Circular Economy Act) впроваджує принципи «забруднювач платить», п’ятиступеневу ієрархію та РВВ. У 2023 р. країна мала 11 000 компаній, що працюють у сфері циркулярної економіки, з оборотом ~€80 млрд на рік .
• Рівень переробки. 67 % муніципальних відходів, ~70 % комерційних і майже 90 % будівельно‑демонтажних відходів переробляються .
• Депозитна система (Pfand). Система повернення тари охоплює одноразові пластикові й скляні пляшки та металеві банки (об’єм 0,1–3 л). Депозит становить €0,25 для одноразових контейнерів і €0,08–0,50 для багаторазових, а також €0,75–1,50 за ящик . Завдяки високому розміру депозиту та розгалуженій мережі з ~135 000 пунктів повернення, країна досягла повернення 98 % одноразової тари . Систему адмініструє Deutsche Pfandsystem GmbH, яка контролює сертифікацію упаковки та перерахування депозитів між виробниками й торговими мережами .
• Інші особливості. Окрім депозитної системи, Німеччина активно використовує програми переробки електроніки, батарей, автомобілів, а також стимули для повторного використання.
Швеція
Швеція має давню культуру сортування відходів та європейське законодавство, що забезпечує високий рівень переробки.
• Історія та законодавство. Сортування відходів почалося ще у 1980‑х роках; у 1994 р. введено обов’язкову відповідальність виробника за пакування . На початку 2000‑х було заборонено захоронення побутових відходів . Новий закон 2024 р. зобов’язує всіх домогосподарств і бізнес роздільно збирати харчові відходи, а муніципалітети – забезпечувати їх окремий вивіз .
• Рівень переробки та енергетичне відновлення. У 2023 р. домогосподарства й бізнес створили 4,1 млн тонн муніципальних відходів (392 кг на людину); 39 % було перероблено, а 59 % використано для виробництва енергії .
• Депозитна система. Компанія Returpack керує системою депозитів на пластикові та металеві контейнери. З 2025 р. депозит підвищено до 2 шведських крон (SEK) для алюмінієвих банок та маленьких пляшок і до 3 SEK для великих пляшок. У 2023 р. у рамках системи повернуто 2,7 млрд пакувань, що забезпечило показник повернення 88,5 % . Метою є стабільність на рівні понад 90 %.
• Інституційна модель. Відповідальність за збір побутових відходів покладено на муніципалітети, але у багатьох громадах послуги здійснюють приватні підрядники. Від 2024 р. муніципалітети відповідають за збір пакувальних відходів, тоді як виробники залишаються фінансово відповідальними .
Австрія
Австрія демонструє високі показники переробки завдяки активному впровадженню норм ЄС і національних ініціатив.
• Рівень переробки. У 2022 р. Австрія переробляла 63 % муніципальних відходів і 66 % пакувальних, тоді як на полігони потрапляло лише 2 % . Проте рівень переробки пластикової упаковки становив лише 25 %, що вимагає покращень .
• Законодавство. Зміни до Закону про управління відходами 2021 р. імплементували «Пакет кругової економіки» ЄС та Директиву про одноразовий пластик. Вони передбачають систему депозитів для одноразових пластикових пляшок і банок з 2025 р., а також запровадження квот повторного використання: 25 % до 2025 р. і 30 % до 2030 р. .
• Депозитна система. З 1 січня 2025 р. Австрія запустила депозитну систему для пластикових і металевих напоївних контейнерів ємністю 0,1–3 л. Розмір депозиту становить €0,25, як у Німеччині. Система адмініструється компанією EWP Recycling Pfand Österreich gGmbH і запроваджена для виконання вимоги директиви про одноразовий пластик збирати 90 % пластикових пляшок до 2029 р. .
• Інші ініціативи. Австрія також реалізує програму «ремонтного бонусу», стимулює переробку будівельних матеріалів і підтримує сортувальні та переробні потужності за допомогою фондів відновлення й стійкості.
Пропозиції щодо створення Асоціації з управління відходами та дорожня карта
Мета та функції
Асоціація з управління відходами може стати платформою для координації між державою, бізнесом, місцевими громадами, громадськістю та міжнародними партнерами. Її основними завданнями мають бути:
• Координація та адвокація: розроблення рекомендацій і стандартів, сприяння ухваленню підзаконних актів, представлення інтересів членів у діалозі з урядом та міжнародними організаціями.
• Інвестиційна платформа: залучення фінансування для будівництва інфраструктури, запуску депозитних систем і програм РВВ, надання гарантій та технічної підтримки інвесторам.
• Освіта та популяризація: проведення інформаційних кампаній щодо сортування, зменшення утворення відходів і використання багаторазової тари; обмін найкращими практиками з Німеччини, Швеції, Австрії.
• Аналітика та моніторинг: збір даних, оцінка виконання національних і регіональних планів, підготовка звітів і пропозицій з удосконалення політики.
Структура
• Члени: центральні органи влади (Міндовкілля, Мінрегіон, Мінекономіки), асоціації місцевих самоврядувань, оператори збирання й переробки, виробники та РВВ‑організації, екологічні НУО, наукові установи, міжнародні партнери.
• Органи управління: загальні збори, правління, технічні комітети (напр. з інфраструктури, РВВ, правових питань), секретаріат.
Дорожня карта
1. Підготовчий етап (2025 р.):
• Провести аналіз зацікавлених сторін і визначити потенційних членів асоціації.
• Ініціювати створення робочої групи з представників уряду, бізнесу й громадських організацій.
2. Юридичне оформлення (Q1 2026):
• Розробити статут, визначити форму організації (неприбуткова асоціація).
• Зареєструвати асоціацію, підписати меморандуми з міністерствами та міжнародними партнерами.
3. Розроблення плану дій (Q2 2026):
• Сформувати 3–5‑річний стратегічний план з конкретними цілями: запуск пілотних депозитних схем, впровадження РВВ для упаковки, запуск освітніх кампаній.
• Визначити пріоритетні інфраструктурні проєкти (сортувальні станції, сміттєпереробні заводи) та потенційні джерела фінансування.
4. Пілотні проєкти (2026–2027 рр.):
• Запустити депозитні системи в кількох містах за моделлю Німеччини або Швеції, забезпечивши мережу пунктів повернення та інформаційну підтримку.
• Розпочати реалізацію програм РВВ для упаковки та електронних відходів за участі виробників.
5. Масштабування та інтеграція (2028–2030 рр.):
• Поширити успішні пілоти на національному рівні, розробити єдині стандарти маркування та контролю.
• Працювати над синхронізацією української системи з вимогами ЄС щодо переробки (55–65 % до 2035 р.) та зменшення захоронення до 10 % до 2035 р.
6. Постійне вдосконалення:
• Здійснювати моніторинг, збирати статистику й коригувати стратегію.
• Розширювати співпрацю з міжнародними партнерами, брати участь у програмах технічної допомоги та інновацій.
Аналіз досвіду міжнародних асоціацій та порівняння
Розробляючи концепцію української Асоціації з управління відходами, важливо вивчити досвід інших країн. У світі існує низка галузевих об’єднань, які демонструють різні моделі організації, взаємодії з урядом та індустрією, масштабності, а також результати в просуванні циркулярної економіки. Цей розділ аналізує приклади з Швеції, Німеччини, Австрії, Австралії, США/Канади й загальноєвропейського рівня, а також окремий випадок регіональної асоціації у провінції Британська Колумбія. Мета – визначити сильні та слабкі сторони, зробити висновки щодо оптимальної структури та завдань для України й оновити дорожню карту.
Приклад Швеції: Avfall Sverige
Структура та членство. Шведська асоціація «Avfall Sverige» (Шведська асоціація управління відходами) – це найбільше професійне об’єднання в країні, засноване в 1947 р. і налічує близько 400 членів: муніципалітети, муніципальні комунальні підприємства та приватні компанії, що працюють у сфері збирання, переробки й утилізації відходів . В асоціації існує дві категорії членів: повноправні (комунальні організації) та асоційовані(приватні компанії й інші зацікавлені), що дозволяє забезпечити демократичне управління й водночас залучити інноваційний потенціал бізнесу.
Місія та функції. Avfall Sverige сформулювала мету перетворити країну на суспільство без відходів і просуває політику, що розглядає відходи як ресурс. Асоціація впливає на національну та міжнародну політику, розвиває спроможність членів через навчання та консультації, координує діяльність робочих груп і мереж . Важливою функцією є обмін даними та найкращими практиками: завдяки цьому у Швеції створено 2,5 млн пунктів збору відходів, 562 центри переробки з 28 млн відвідувань на рік та 35 сміттєспалювальних заводів, які перетворюють відходи на тепло й електроенергію . Лише менше 1 % відходів потрапляє на полігони, що є результатом цілеспрямованої політики асоціації та уряду .
Сильні сторони.
• Інституційна стійкість та широка представність. Членство Avfall Sverige охоплює більшість муніципалітетів, тому асоціація має легітимність у прийнятті рішень, а наявність асоційованих приватних членів забезпечує інновації й інвестиції.
• Фокус на інфраструктурі та даних. Значна увага приділяється розбудові мережі пунктів збору та інформаційних систем. Завдяки координованій роботі інфраструктура в Швеції стала однією з найкращих у світі, а дані про обсяги відходів використовуються для планування потужностей та інвестицій.
• Активна політична адвокація. Асоціація займається лобіюванням законодавчих змін, зокрема запровадження розширеної відповідальності виробника, заборони захоронення органічних і відновлюваних матеріалів, і впровадження депозитної системи.
• Освітня й консультаційна діяльність. Avfall Sverige проводить тренінги, публікує посібники й дослідження, організовує конференції для муніципалітетів. Це підвищує кваліфікацію працівників та сприяє уніфікації підходів.
• Фінансова стабільність. Асоціація фінансує свою діяльність за рахунок членських внесків, послуг та грантів, що забезпечує незалежність і довгострокове планування.
Слабкі сторони.
• Висока залежність від спалювання. Попри високий рівень переробки, 59 % відходів у Швеції спалюється для виробництва енергії, а лише 39 % переробляється . Спалювання забезпечує тепло й електроенергію, але генерує біля 6 % викидів парникових газів країни та критикується за конкуренцію з переробкою.
• Податкові та тарифні дискусії. Введення податку на спалювання викликало дебати між муніципалітетами й урядом; податок був скасований у 2023 р. через високі ціни на електроенергію, що засвідчує залежність системи від політичних рішень .
• Обмежене залучення громадськості до прийняття рішень. Хоча членами є муніципалітети, процес обговорення може бути закритим для звичайних громадян, що породжує критику щодо прозорості.
• Ризик домінування великих міст. Великі муніципалітети мають більший вплив і ресурси, тому ініціативи можуть бути орієнтовані на їхні потреби, залишаючи дрібні громади з меншими можливостями.
Висновки для України. Досвід Avfall Sverige демонструє, що успішна асоціація повинна поєднувати інтереси муніципальних та приватних гравців, забезпечувати навчання й стандартні послуги, а також активно працювати з урядом. Україна може взяти за основу поділ на категорії членства і створити потужну мережу підтримки, але слід уникати надмірної залежності від спалювання, акцентуючи на переробці й запобіганні утворенню відходів.
Приклад Німеччини: BDE (Bundesverband der Deutschen Entsorgungs-, Wasser- und Rohstoffwirtschaft e.V.)
Структура та членство. BDE – це найбільша федерація приватної галузі управління відходами, водними ресурсами і вторинною сировиною в Європі. За даними організації, вона об’єднує понад 750 компаній різного масштабу, включаючи міжнародні концерни (Remondis, Veolia, Alba), середні та малі підприємства . Федерація має офіси у Берліні та Брюсселі, працює як роботодавче об’єднання (negotiating collective agreements) та організує діяльність понад 500 спеціалістів у тематичних робочих групах . На регіональному рівні існують підрозділи та секції за видами діяльності (логістика, переробка, небезпечні відходи) .
Місія та функції. Федерація відстоює інтереси приватного сектору, сприяє розробці законодавства та створює сприятливі умови для підприємств, що працюють у сфері відходів та водопостачання. BDE позиціонує себе як роботодавче об’єднання, веде переговори щодо галузевих угод та займається питаннми колективної оплати праці . Федерація також пропонує консультації членам, сприяє участі в європейських програмах і публікує дослідження.
Сильні сторони.
• Сильна адвокаційна спроможність. Завдяки великій кількості членів і консолідованим ресурсам, BDE має значний вплив на федеральне та європейське законодавство. Вона представляє підприємства в багатьох регуляторних процесах та у Європейській комісії.
• Фахова експертиза. Робочі групи з понад 500 спеціалістів генерують експертні пропозиції щодо технологій, стандартів і регулювання, що сприяє інноваціям у секторі.
• Мережа та міжнародна інтеграція. Наявність офісу в Брюсселі та участь у міжнародних коаліціях дозволяють BDE формувати політику не лише в Німеччині, а й на рівні ЄС.
• Переговорна сила. Як роботодавча організація, BDE веде переговори про колективні угоди, забезпечуючи злагоджені умови праці та запобігаючи соціальним конфліктам.
Слабкі сторони.
• Обмежений представницький спектр. BDE представляє приватні компанії, тому інтереси муніципальних підприємств та громад можуть бути не враховані; це призводить до конфліктів між приватним і муніципальним секторами.
• Ризик лобіювання вузьких інтересів. Сильні великі корпорації можуть домінувати в асоціації, просуваючи рішення, що вигідні їм, але не обов’язково сприяють суспільним інтересам. Наприклад, BDE виступала проти ініціатив, що надавали більше повноважень муніципалітетам та просували переробку замість спалювання.
• Орієнтація на доходи. Зусилля щодо підвищення прибутковості галузі можуть вести до компромісів у сфері захисту довкілля, особливо щодо переробки складних потоків відходів.
Висновки для України. Досвід BDE демонструє важливість консолідації приватного сектору для відстоювання інтересів та впливу на політику. Українські компанії, що займаються збиранням, переробкою та утилізацією, можуть об’єднуватися для спільних переговорів та обміну досвідом. Однак роль таких об’єднань повинна бути збалансована з інтересами муніципалітетів і громад. Асоціація в Україні має уникати домінування великих компаній і забезпечити прозорість прийняття рішень.
Приклад Австрії: ARGE, VOEB та VOA
Структура та різноманітність асоціацій. Австрійський сектор управління відходами характеризується наявністю кількох асоціацій, що представляють різні групи:
1. ARGE – Робоча група муніципальних асоціацій. Це національний союз восьми провінційних членів, що об’єднує 108 муніципальних асоціацій. ARGE забезпечує інформаційний обмін і залучає практичний досвід до роботи міністерств і асоціації міст. Щороку через асоційовані організації обробляється приблизно €750 млн зборів та 4,5 млн тонн муніципальних відходів. Організації, що входять до ARGE, забезпечують 14 800 робочих місць і займаються лобіюванням, переговорами із міністерствами та укладанням контрактів РВВ .
2. VOEB – Асоціація приватних компаній. Заснована в 1982 р., вона об’єднує понад 250 компаній, що представляють дві третини приватного сектору за обсягом продажів і кількістю працівників. Члени VOEB експлуатують 1 100 сучасних підприємств, забезпечують 27 000 прямі та 43 000 опосередковані робочі місця та генерують обіг близько €4 млрд . Асоціація бере участь у розробленні законодавства, виступає за «Шенген для відходів» (спрощення транскордонного перевезення) та скорочення регуляторних бар’єрів .
3. VOA – Асоціація муніципальних компаній. Заснована в 2020 р., представляє переважно публічні підприємства, що обслуговують 5,7 млн мешканців. Діяльність включає збір, сортування, компостування, термічну обробку та консультування щодо запобігання утворенню відходів. VOA акцентує на доступності послуг, реалізації циркулярної економіки та кліматичного захисту .
Сильні сторони.
• Розподіленість ролей. Наявність окремих асоціацій для приватного та муніципального секторів дозволяє вирішувати їхні специфічні потреби. ARGE зосереджується на підтримці органів самоврядування і координації тарифів, а VOEB – на технологічних інноваціях та бізнес‑стратегіях.
• Високий рівень переробки. Завдяки комплексній законодавчій базі та участі асоціацій Австрія переробляє 63 % муніципальних відходів і 66 % пакувальних; лише 2 % відходів потрапляє на полігони . У країні впроваджено депозитну систему, а також квоти на повторне використання упаковки (25 % до 2025 р. та 30 % до 2030 р.) .
• Співпраця приватного і муніципального секторів. Досвід показує, що у секторі працюють близько 30 000 «зелених» робочих місць і що decades of cooperation between municipal and private companies have allowed Austria to achieve high recovery rates .
• Адвокація за європейські рішення. VOEB і ARGE активно співпрацюють з FEAD та BDE, беруть участь у розробленні європейського законодавства, реалізують інноваційні проєкти.
Слабкі сторони.
• Складність координації. Наявність трьох різних асоціацій з різними членами ускладнює координацію політики. Інколи приватний сектор (VOEB) лобіює за зменшення регуляцій, тоді як муніципалітети (VOA) наголошують на соціальній доступності.
• Регуляторні бар’єри та витрати. Лідери галузі скаржаться на високі адміністративні витрати та складні вимоги щодо транспортування відходів. Через них вторинні матеріали в Австрії стають дорожчими за первинні, що знижує попит .
• Недосконала переробка пластикової упаковки. Хоча загальні показники переробки високі, лише 25 % пластикової упаковки переробляється, що свідчить про труднощі із складними потоками відходів .
Висновки для України. Австрійський досвід засвідчує користь від спеціалізованих асоціацій, які враховують особливості різних секторів. Водночас треба уникати фрагментації, створивши координаційний орган, що узгоджує позиції муніципальних та приватних структур. Українська асоціація може запозичити механізми спільних проєктів та «штучних» кордонів для відходів (аналога «Шенгену»), що спростять транскордонні операції й залучатимуть інвестиції. Розробляючи політику, слід враховувати потребу в простих транспортних і митних процедурах для вторинних матеріалів і створювати стимули для переробки пластику.
Приклад Австралії: Waste Management and Resource Recovery Association of Australia (WMRR)
Структура та місія. WMRR є національним піковим органом, що представляє сектор вартістю $15,8 млрд і налічує понад 2 200 членів від понад 400 організацій у всіх штатах Австралії . У 2024 р. членство досягло рекордного рівня, і асоціація зафіксувала 1 500 активних взаємодій з членами, що свідчить про високу залученість . WMRR має правління, технічні робочі групи та штатний секретаріат, який координує діяльність.
Місія та діяльність. Асоціація прагне сприяти структурним та культурним змінам у галузі, розвиває професійні стандарти, лобіює політику, підтримує запровадження розширеної відповідальності виробника та розвиток інфраструктури для переробки. WMRR проводить тренінги, вебінари і технічні консультації, а також забезпечує спільну позицію під час обговорення регулювання експорту відходів, поводження з PFAS та інших новітніх матеріалів .
Сильні сторони.
• Національне охоплення та представництво. WMRR об’єднує державні та приватні компанії, операторів, виробників і консультантів, що сприяє комплексному погляду на сектор.
• Активне лобіювання та експертність. Асоціація привертає увагу до проблемних сфер, наприклад, нереалістичності строків заборони експорту відходів, потреби у стандартах якості вторинної сировини та розширення РВВ. WMRR наполягає на запровадженні національних стандартів для виробників, оподаткуванні первинної сировини і встановленні обов’язкових квот переробленого вмісту .
• Професійний розвиток. Асоціація надає членам можливість навчатися, обмінюватися даними та брати участь у технічних робочих групах, сприяючи підвищенню кваліфікації.
• Гнучкість та швидке реагування. WMRR швидко реагує на зміни законодавства та готує коментарі для уряду й парламенту.
Слабкі сторони.
• Фрагментоване регулювання. Австралія має федеративну структуру, тому законодавство щодо відходів різниться між штатами. Це ускладнює реалізацію національних ініціатив та зменшує ефективність асоціації.
• Висока залежність від первинної сировини. WMRR зазначає, що лише 14 % пластику в Австралії переробляється, а 87 % відходів потрапляє на полігони, що свідчить про слабку інфраструктуру та відсутність стимулів .
• Брак юридичних важелів. Хоча асоціація активно лобіює, вона не може змусити уряд впровадити обов’язкові національні стандарти або РВВ. Рішення залежать від політичної волі, а бізнес інколи саботує зміни.
• Фінансові ресурси. Членські внески та гранти обмежують масштаб ініціатив; деякі проекти залишаються на рівні пропозицій через недостатнє фінансування.
Висновки для України. Австралійський досвід демонструє важливість сильного національного об’єднання, яке об’єднує різні сегменти сектору та виступає за обов’язкові стандарти. Україна може запозичити принцип активного лобіювання та впровадження РВВ й визначення обов’язкових квот переробленого вмісту. Однак варто зважати на ризик «розмивання» повноважень у випадку децентралізованої держави, тому асоціація має співпрацювати із центральним урядом для уніфікації правил.
Приклад США та Канади: Solid Waste Association of North America (SWANA)
Структура та місія. SWANA – неприбуткова професійна асоціація з понад 10 000 членівіз державного та приватного секторів, що функціонує понад 50 років . Організація має 47 регіональних відділень у США, Канаді та Карибському басейні і підкреслює перехід від управління відходами до управління ресурсами через освіту, дослідження та адвокацію .
Місія та функції. Основні напрями діяльності: підвищення професійних стандартів, акредитація та сертифікація фахівців, організація конференцій, публікація досліджень і розвиток програми безпеки для працівників. SWANA забезпечує майданчик для обміну знаннями, а її позиція щодо політики здебільшого орієнтована на практичні інновації та безпеку, а не на лобіювання законів.
Сильні сторони.
• Велика спільнота та стандартизація. Широка мережа дозволяє обмінюватися найкращими практиками між десятками штатів і провінцій, а сертифікаційні програми створюють єдині професійні стандарти.
• Фокус на освіті та безпеці. SWANA розробила численні навчальні курси, матеріали та програми з охорони праці, які підвищують компетенцію персоналу.
• Незалежність від держави. Як неприбуткова організація, SWANA може розглядати проблеми об’єктивно, не відстоюючи комерційні інтереси певних корпорацій.
• Географічне охоплення. Асоціація охоплює не тільки США, але й Канаду та Карибський басейн, що дозволяє враховувати різні регуляторні та соціальні контексти.
Слабкі сторони.
• Обмежена роль у формуванні політики. SWANA переважно зосереджується на професійній спільноті й освіті. Її вплив на законодавство є посереднім порівняно з BDE або WMRR, що знижує спроможність змінювати правила гри.
• Менший акцент на інвестиціях та інфраструктурі. Як професійна асоціація, SWANA не оперує коштами для будівництва переробних заводів чи закупівлі техніки; вона лише рекомендує, не забезпечуючи фінансові інструменти.
• Пасивність щодо РВВ та депозитних схем. Організація не відіграє провідної ролі в просуванні продюсерської відповідальності, і США досі не мають загальнонаціональних депозитних систем, що свідчить про обмежений вплив на політику.
• Бізнесовий крен. Попри статус неприбуткової, багато членів є приватними компаніями, що потенційно створює конфлікт інтересів між прибутковістю та публічним благом.
Висновки для України. SWANA показує, що професійні спільноти важливі для розвитку стандартів, навчання та безпеки. Українська асоціація може створити сертифікаційні програми й об’єднати технічних експертів. Однак для впливу на політику треба окрема лобістська складова та інвестиційна платформа.
Приклад FEAD: Європейська федерація управління відходами
Структура та членство. FEAD об’єднує національні асоціації приватних компаній із 20 країн Європи (включно з Норвегією та Великою Британією) . Її члени представляють 3 000 компаній, які мають приблизно 60 % частки ринку побутових відходів і обслуговують понад 75 % промислових та комерційних відходів у Європі . Разом вони мають оборот €75 млрд, експлуатують 2 400 сортувальних центрів, 1 100 компостувальних майданчиків, 260 заводів термічного перетворення та 900 контрольованих полігонів, забезпечують 500 000 робочих місць .
Місія та цілі. Місія FEAD полягає в забезпеченні європейської економіки вторинними матеріалами й енергією з відходів та у сприянні перетворенню ЄС на циркулярну економіку. Вона прагне прискорити використання вторинної сировини, щоб до 2030 р. подвоїти коефіцієнт використання вторинних матеріалів у ЄС. Федерація активно працює над законодавством, зокрема пакетом «Кругова економіка», «Зелений курс», стратегією щодо пластиків, правилами публічних закупівель та іншими файлами .
Сильні сторони.
• Потужна лобістська інфраструктура. FEAD зареєстрована у Розподільнику транспарентності ЄС, веде щонайменше 16 зустрічей високого рівня на рік з єврокомісарами, та витрачає на лобіювання до €600 тис. на рік . Це дозволяє впливати на формування європейської політики.
• Міждержавна координація. FEAD представляє інтереси різних країн і може сприяти стандартизації вимог, обміну найкращими практиками й спільним проектам.
• Комплексний секторний охоплення. База компаній охоплює всі види діяльності: збір, сортування, переробка, утилізація, виробництво енергії, що дозволяє розглядати проблеми по всьому ланцюгу.
Слабкі сторони.
• Зосередженість на приватному секторі. FEAD представляє тільки приватні компанії, тому інтереси муніципалітетів та громадських організацій залишаються поза межами організації.
• Лобіювання проти суворих регуляцій. Через економічну зацікавленість членів, FEAD інколи виступає проти більш жорстких екологічних правил або підтримує спалювання як метод утилізації, що може йти врозріз із принципами циркулярної економіки.
• Бюрократичність. Як велика федерація, FEAD інколи повільно реагує на зміни й погоджує спільну позицію між країнами. Це може відстрочувати обговорення нових ідей.
Висновки для України. FEAD демонструє, що великим міжнародним федераціям вдається впливати на політику й створювати бізнесові альянси. Українська асоціація може співпрацювати з FEAD для інтеграції у європейський ринок та лобіювання у сфері переробки. Проте потрібно зберігати баланс, щоб інтереси муніципалітетів та громадськості були представлені на рівні з приватними компаніями.
Приклад Британської Колумбії: Waste Management Association of BC (WMABC)
Структура та функції. WMABC – це регіональна асоціація, що працює понад 30 років і представляє близько 75 приватних компаній: операторів збору, переробки, маркетингу матеріалів і постачальників обладнання. Асоціація створена як форум для обговорення спільних проблем, таких як нелегальні звалища, добросовісна конкуренція, регуляторні вимоги й тарифи. Члени представляють близько 5 000 робочих місць і забезпечують більшу частину управління відходами в провінції.
Сильні сторони.
• Єдність і локальна фокусованість. WMABC об’єднує приватний сектор на регіональному рівні, забезпечуючи спільний голос у переговорах із муніципалітетами.
• Орієнтація на практичні питання. Асоціація зосереджена на вирішенні конкретних проблем, таких як безпека водіїв, зміни в законодавстві та нелегальні звалища, що робить її діяльність релевантною для членів.
• Мережа та благодійність. WMABC організовує заходи для членів та жертвує кошти на благодійні проекти, що покращує імідж сектора.
Слабкі сторони.
• Обмежена масштабність і ресурсність. Асоціація охоплює лише одну провінцію й не має значного впливу на федеральний рівень.
• Відсутність політичної ваги. WMABC відстоює інтереси приватних компаній, але практично не залучена до розроблення національної політики.
• Вузький спектр послуг. Діяльність обмежується консультаціями, зв’язками та професійними заходами; відсутні програми фінансування чи інновацій.
Висновки для України. Приклад WMABC ілюструє корисність регіональних об’єднань для вирішення локальних питань. В Україні такі організації можуть існувати паралельно національній асоціації, зосереджуючись на проблемах конкретних областей і сприяючи взаємодії місцевих операторів.
Порівняльний аналіз та рекомендації
Порівняння наведених асоціацій дозволяє виявити ключові фактори успіху й типові слабкі місця. Вони залежать від структури сектора, політичної системи, економіки та культури країн. Нижче узагальнено основні висновки і рекомендації для створення української асоціації.
1. Баланс між приватним і муніципальним секторами. У Швеції та Австрії успішні асоціації створюють механізми співпраці між муніципалітетами та приватними компаніями, що дозволяє об’єднати ресурси, знання й забезпечити обслуговування всього населення. У Німеччині та FEAD, які представляють приватний сектор, нерідко виникають конфлікти з муніципалітетами. Україна повинна забезпечити, щоб члени асоціації представляли обидва сектори, а органи управління містили представників громадських організацій та науковців.
2. Сильна адвокаційна платформа. BDE, WMRR та FEAD демонструють, що потужне лобіювання дозволяє впливати на політику та залучати ресурси. Пропонована українська асоціація має створити професійний аналітичний і адвокаційний відділ, який готуватиме пропозиції, співпрацюватиме з парламентом та міжнародними організаціями й виступатиме за прийняття підзаконних актів, розвиток РВВ, депозитних схем і стимулів для переробки.
3. Освіта й професійна підготовка. SWANA і Avfall Sverige роблять наголос на навчанні. Українська асоціація повинна створити центри знань, розробляти стандарти та сертифікаційні програми для працівників сектору, особливо для муніципальних адміністраторів відходів, керівників підприємств та операторів. Це підвищить професійний рівень і допоможе впроваджувати нові технології.
4. Фінансова та інвестиційна складова. VOEB, FEAD та WMRR підкреслюють важливість інвестицій. Українська асоціація може створити фонд або платформу для залучення коштів від донорів, банків, приватних інвесторів. Система може гарантувати повернення інвестицій через РВВ або тарифні механізми. Доцільно співпрацювати з європейськими фінансовими інституціями (EIB, NEFCO) та фондами для фінансування інфраструктури.
5. Розбудова інфраструктури й технологічна підтримка. Швеція та Німеччина приділяють велику увагу даним та інноваціям. Українська асоціація повинна підтримувати створення електронних систем моніторингу, запуск пілотних сміттєпереробних заводів, мобільних сортувальних ліній і компостувальних станцій.
6. Прозорість та участь громадськості. Avfall Sverige та WMRR залучають громади до прийняття рішень і проводять інформаційні кампанії. Україні потрібна прозора структура, у якій громадяни та НУО можуть брати участь у робочих групах або дорадчих органах.
7. Уніфікація та адаптивність. Враховуючи різні моделі – від спеціалізованих австрійських асоціацій до професійних спільнот SWANA – українська асоціація повинна бути гнучкою: мати національний рівень для стратегічної координації та можливість створювати регіональні відділення для вирішення локальних питань, як у WMABC.
8. Підтримка інновацій та циркулярності. Усі проаналізовані асоціації визнають важливість переходу від «управління відходами» до «управління ресурсами». В Україні асоціація має стимулювати проекти з повторного використання, ремануфактури, компостування, а також розробляти стандарти для вторинної сировини, щоб запобігти відходам і створити нові робочі місця.
Отже, створюючи Асоціацію з управління відходами, Україна може використати поєднання найкращих практик: відкриту та інтегровану структуру, що об’єднує всі зацікавлені сторони; потужну адвокацію й аналітику; інвестиційні механізми; освітній компонент; прозорість і участь громадськості; гнучкі регіональні відділення; орієнтацію на інновації та циркулярну економіку. Така асоціація зможе стати драйвером реформ, залучити ресурси та гарантувати, що Україна досягне цілей ЄС щодо переробки та зменшення захоронення, забезпечивши екологічну безпеку та економічний розвиток.
Світова практика використання відходів руйнувань та знесень
Війни, землетруси та інші катастрофи залишають після себе мільйони тонн бетонного та цегляного уламків, що становлять серйозну загрозу для довкілля й здоров’я людей. У світі дедалі більше країн шукає способи перетворити ці відходи на ресурс для відновлення інфраструктури та розвитку економіки. У цьому розділі розглянуто найкращі міжнародні практики з оброблення та повторного використання будівельних відходів, зосередившись на інноваційних технологіях і прикладах їхньої ефективності. Наведені приклади демонструють, що навіть після руйнівних конфліктів матеріали можуть бути переосмислені та повернені в господарський обіг, забезпечуючи економічні, екологічні та соціальні вигоди.
Масштаб проблеми й міжнародні ініціативи
Спалахи збройних конфліктів призводять до виникнення надзвичайних обсягів будівельного та демонтажного сміття. Наприклад, дослідження університету Шеффілда встановило, що після руйнувань у Сирії утворилося близько 40 млн тонн бетонного уламкового матеріалу . Подібна ситуація спостерігається в Україні та Лівані; оцінки свідчать, що у 2024 р. війна в Лівані спричинила від 50 до 100 млн тонн будівельних відходів , а бойові дії в Україні на середину 2025 р. створили понад 6,4 млн тонн руйнувального сміття . Без належного управління ці відходи забруднюють ґрунти та водні ресурси, створюють загрозу вибухонебезпечних предметів та ускладнюють відновлення.
Міжнародні організації та дослідницькі центри реалізують програми, спрямовані на переробку руйнувальних відходів і створення циркулярних ланцюгів. Проект S3RoU (Sustainable Supply and Solutions for Recycled Concrete and Construction Waste) під керівництвом університету Лідса спрямований на перетворення уламків зруйнованих будівель України на нові бетонні матеріали. Процес включає подрібнення, видалення металу, текстильних та інших домішок, а далі повторну хімічну обробку для отримання заповнювачів, які за міцністю та безпекою не поступаються традиційним матеріалам . Пілотні установки розробляються для швидкого розгортання в зонах конфлікту, що дозволяє скоротити логістичні витрати та стимулювати місцеву економіку.
Переробка бетону й отримання вторинних заповнювачів
Методика Recycled Concrete Aggregate (RCA)
Традиційний підхід до переробки бетонного брухту — отримання вторинного заповнювача (RCA). Дослідження університету Шеффілда показало, що після очищення й дроблення бетонних уламків із зруйнованих будівель можна замінити до 50 % природних заповнювачів у новому бетоні, не погіршуючи його міцності . Такий підхід зменшує потребу у видобутку щебеню, скорочує викиди СО₂ і дає змогу швидше відновлювати інфраструктуру. Підтвердженням є тестування на сирійських зразках, де бетон із переробленим заповнювачем продемонстрував високу міцність і довговічність .
На практиці застосування RCA потребує сортування матеріалів, видалення металевих та текстильних домішок і відокремлення бетонної фракції. У мобільних сортувальних лініях (наприклад, установці в Бородянці на Київщині) відходи дробляться, подаються на магнітні та повітряні сепаратори, які відділяють метал, дерево, скло та інші компоненти, після чого очищений бетонний уламок дробиться до потрібної фракції. Лінія, що працює за підтримки японського агентства JICA, здатна переробляти до 300 т/год і вже відсортувала 116 500 тонн матеріалу, який використовують як щебінь для дорожнього покриття . Попри те, що нинішні українські стандарти дозволяють використовувати цей матеріал лише в дорожньому будівництві, міжнародний досвід демонструє можливість його застосування й у конструкціях будівель.
Технологія S3RoU та її ефективність
В рамках S3RoU розроблено технологію, яка поєднує механічне подрібнення та хімічну активацію для отримання високоякісних заповнювачів. Після очищення агрегати обробляють спеціальними реагентами, що допомагають відокремити цементний камінь від заповнювача, утворюючи «чисті» частинки. За результатами випробувань, бетон із 50 % заміщення природних матеріалів переробленим заповнювачем демонструє схожу міцність та морозостійкість. Завдяки локальній переробці значно скорочуються логістичні витрати, а також викиди вуглекислого газу: дослідники оцінюють потенціал зниження викидів на 32 % порівняно з використанням традиційного бетону . Технологія також дозволяє створювати модульні заводи, які можуть швидко переміщатися у зони руйнувань і запускаються за кілька днів, що є важливим у контексті післявоєнного відновлення.
Високотемпературна технологія HRM (Японія)
Японія, яка стикається з частими землетрусами та цунамі, розробила передову технологію переробки бетону – Heating and Rubbing Method (HRM). У цьому процесі уламки бетону нагріваються до 300 °C, що робить цементний камінь крихким, а потім піддаються інтенсивному тертю в спеціальному млині. Такий підхід дозволяє відокремити цементний камінь і отримати чисті заповнювачі: 35 % виходу становить крупний заповнювач, 30 % — пісок і 35 % — порошок. Отримані агрегати відповідають японським стандартам і можуть використовуватися у виробництві бетону без зниження якості . Порошок, що утворюється в процесі, містить гідратовані й негідратовані компоненти цементу; його можна використовувати як стабілізатор ґрунтів або добавку в цемент, що додатково знижує потребу у нових матеріалах.
Ефективність HRM проявляється у високій якості вторинної сировини та зменшенні споживання енергії. Хоча процес потребує підігріву, енергетичні витрати компенсуються повторним використанням порошку й економією на транспортуванні. До того ж технологія може бути реалізована на портативних установках, що дає змогу обслуговувати віддалені райони, не перевозячи великі обсяги відходів. У контексті України HRM може стати актуальним для оброблення великих обсягів руйнувального бетону, особливо якщо розробити мобільні заводи на базі вантажівок.
reCO₂ver – технологія із секвестрацією вуглецю (Швейцарія)
Компанія Sika розробила процес reCO₂ver, який поєднує переробку бетону з фіксацією вуглецю. Спочатку попередньо подрібнений бетон завантажують у герметичний барабан, де він контактує з CO₂. Вуглекислий газ проникає у цементний камінь, утворюючи стабільні карбонати та відділяючи цемент від заповнювачів. Далі до суміші додають активні реагенти, що очищують агрегати. Результатом є чистий щебінь і пісок, а тонкодисперсний порошок, збагачений карбонатом кальцію, збирають і використовують як добавку. Процес дозволяє зменшити споживання води на 40 % і забезпечує новому бетону властивості, аналогічні до звичайного .
Пілотний завод Sika у Швейцарії показав, що очищені агрегати мають менший водопоглинальний ефект і можуть повністю замінити природні матеріали у виробництві труб. Додатковою перевагою є можливість зберігати 50–60 кг CO₂ на тонну порошку, що знижує вуглецевий слід продукції . Проекти, де 100 % природного щебеню заміщено recO₂ver‑агрегатами, продемонстрували, що потреба у воді підвищується лише на 3–4 %, а міцність залишається високою . Ця технологія має потенціал для України, оскільки дозволяє одночасно переробляти відходи, виробляти високоякісні матеріали та компенсувати частину викидів CO₂.
SmartCrusher і C2CA – голландські рішення для циркулярного бетону
Нідерланди є піонером у впровадженні технологій, що повністю повертають компоненти бетону в цикл. SmartCrusher – це машина, яка розділяє бетон на пісок, гравій та цементний камінь. Цемент, що залишився негідратованим у бетоні, становить до 50 % маси цементу; SmartCrusher дозволяє повернути його для використання в новому бетоні, що знижує потребу в первинному цементі та скорочує енергоспоживання. Технологія використовує лише близько 10 % енергії традиційних дробилок; вона може працювати на відновлюваній електроенергії і встановлюватися на будівельних майданчиках .
Дослідження проєкту «Urban mining of concrete» під керівництвом компанії SmartCrusher показало, що одразу після дроблення матеріали можуть повторно використовуватися на будмайданчику, що дозволяє уникнути транспортних витрат. Негідратований цемент служить повноцінним в’яжучим, а гідратований цементний камінь може застосовуватися як мінеральна добавка або активатор для низьковуглецевих глиноземних в’яжучих. Експерти оцінюють, що впровадження SmartCrusher лише у Нідерландах може скоротити викиди CO₂ на 1,4 млн тонн щороку та зекономити ~101 євро на кожній тонні викидів .
Подібна мета переслідується й технологією Concrete to Cement and Aggregates (C2CA), яка використовує комбінацію дробильної установки і високошвидкісної класифікації для видалення цементного каменю. Відпрацьований цементний камінь перетворюється на високореактивний додаток до цементу (SCM), а очищені заповнювачі мають низьке водопоглинання та відповідають стандартам природного щебеню . C2CA передбачає використання мобільних установок, які можна розташовувати безпосередньо на місці катастрофи. Контроль якості здійснюється методом лазерної індукованої спектроскопії (LIBS), що гарантує відповідність отриманих матеріалів будівельним стандартам.
Zero Emission Circular Concrete (KIT, Німеччина)
Німецький Інститут технологій у Карлсруе (KIT) розробив концепцію Zero Emission Circular Concrete, яка дозволяє скоротити викиди СО₂ на 60 %. Старий бетон поділяють на два потоки: грубий заповнювач (70–80 %) та дрібна фракція (20–30 %), збагачена цементом. Дрібну фракцію разом із вапняком прожарюють при відносно низькій температурі (1 000 °C), утворюючи клінкер, багатий на мінерал беліт. Викиди СО₂, що утворюються, захоплюють і пізніше імпрегнують у новий бетон, утворюючи сталий цикл . Процес потребує використання відновлюваних джерел енергії, але дозволяє значно скоротити вуглецевий слід та забезпечує незалежність від зовнішніх поставок цементу.
Мобільні заводи й блокові технології
Mobile Crisis Construction: модульні «лего‑цеглини»
Австралійська некомерційна організація Mobile Crisis Construction (MCC) розробила мобільний завод у 40‑футовому контейнері, який перетворює суміш війського брухту, скла та інших уламків на модульні блоки, схожі на лего. Машина подрібнює уламки до порошкоподібного стану, змішує їх із глиною, цементом та водою та пресує в міцні блоки, що скріплюються за принципом «паз‑шип». Установка здатна виробляти 8 000 блоків на добу, забезпечуючи матеріалом для десяти будинків кожні три дні . Для роботи потрібна лише невелика кількість електроенергії, яку можна отримувати від дизельного генератора або сонячних батарей; апарат можна перевезти в будь-яку точку.
Блоки MCC мають низьку теплопровідність, їх легко збирати без спеціальної техніки; це робить технологію придатною для будівництва тимчасових та постійних житлових споруд у регіонах, де немає кваліфікованих будівельників. Перший такий завод відправили до України для будівництва таунхаусів для вимушених переселенців. Ефективність MCC полягає у швидкому розгортанні і здатності переробляти місцеві відходи; це допомагає скоротити логістичні витрати та створює робочі місця.
3D-друк з використанням руїн та відходів
Ще одним перспективним напрямком є 3D-друк будівель із використанням переробленого бетону. Проект Київського національного університету будівництва та архітектури (КНУБА) у співпраці з міжнародними партнерами має на меті створити суміші для 3D-друку, до складу яких входить подрібнений руйнівний бетон, промислові та аграрні відходи. Ці матеріали, які раніше вважалися непотрібними, зараз перетворюються на сировину для швидкого зведення житла та об’єктів інфраструктури. 3D‑друк дозволяє зменшити кількість робочої сили, прискорити будівництво та зменшити споживання первинних матеріалів і енергії . Розробники планують використовувати напрацювання не лише в Україні, але й у Польщі та США, а фінансування проекту забезпечують Національний науковий фонд США та міжнародна ініціатива IMPRESS‑U .
Ефективність 3D‑друку полягає у точному дозуванні матеріалів, можливості створювати складні геометрії та скорочувати відходи. У разі використання переробленого бетону таке виробництво суттєво зменшує потребу у цементі та заповнювачах. Крім того, 3D‑друк може застосовуватися для швидкого відновлення будинків на тимчасових платформах, наприклад, у таборах для внутрішньо переміщених осіб.
Регіональні приклади та місцеві проекти
Ліван: уроки з минулих конфліктів
В Лівані проблема будівельного сміття загострилася після численних конфліктів. Після війни 2006 р. понад 6 млн тонн уламків було просто скинуто в Середземне море, що спричинило забруднення та погіршення стану берегової лінії . Під час відбудови табору Нахр ель‑Барід у 2007 р. агенції UNDP та UNRWA запровадили систему роздільного збору та переробки: більшу частину будівельних відходів переробили на щебінь для відновлення доріг, а металеві компоненти повністю вилучили та відправили на переробку . Цей досвід показав, що навіть у країнах зі слабкою інфраструктурою можна організувати ефективний збір і повторне використання матеріалів за умови координації міжнародних і місцевих органів.
У 2024 р. новий конфлікт у Лівані призвів до накопичення понад 32 млн тонн уламків . Попри фінансову кризу та слабке управління, місцеві НУО, наприклад Offre Joie, організовують збір і сортування сміття, а також лобіюють використання рушникових уламків у будівництві. Наразі уряд розглядає можливість розширення полігону на узбережжі Бейрута за рахунок відходів, але екологи виступають за їхнє перероблення та повторне використання . Інший варіант – закрити частину старих кар’єрів і використовувати відходи для їх рекультивації, що дозволить відновити ландшафти .
Гаїті: будинки з відходів землетрусу
Після руйнівного землетрусу 2010 р. у Гаїті утворилося приблизно 20 млн м³ бетонних уламків. Американські дослідники з Технологічного інституту штату Джорджія розробили метод, що дозволяє виготовляти новий бетон із переробленого уламкового матеріалу, який відповідає мінімальним стандартам міцності США . Застосування такої технології усуває дві проблеми: обмеженість місць для захоронення та високу вартість імпортних будівельних матеріалів. Більше того, організація Haiti Housing Network демонструє, що використання уламків разом з металевою сіткою дозволяє звести будинки за $3 000 на сім’ю. Стіни створюються шляхом заповнення сітки подрібненими уламками, після чого їх заливають розчином. Конструкції зберігають стійкість навіть під час землетрусів до 8 балів .
Наукові дослідження також підтверджують, що залишковий цемент у уламках може бути активований і використаний у новому бетоні. Під час невеликої ініціативи у Гаїті було створено ланцюг постачання для заготівлі, подрібнення та сортування уламків; це забезпечило роботою місцеве населення, покращило санітарні умови та знизило потребу у дорогому імпортному цементі .
Технології на основі лужної активації й геополімерів
Крім механічних і термічних методів переробки, у світі набирають популярності геополімерні бетони. Це бетон без портландцементу, в якому зв’язувальна речовина утворюється під час реакції між алюмінієво‑силікатним порошком і лужними розчинами. Дослідження 2025 р. демонструє, що геополімерний бетон із переробленими крупними та дрібними заповнювачами, отриманими з подрібненого бетону та кераміки, забезпечує міцність 37–38 МПа, яка лише трохи поступається контрольним сумішам з природними матеріалами . Мікроструктурний аналіз показав щільну матрицю та міцний контакт заповнювач‑в’яжуче, що підтверджує придатність геополімерів для масового використання.
Геополімерні технології особливо актуальні в умовах воєнних конфліктів, де порушено логістичні ланцюги й доступ до цементу обмежений. Використання місцевих алюмосилікатних відходів (золи, шлаків, цегляного брухту) та лужних активаторів дозволяє виготовляти міцні матеріали на місці, скорочуючи викиди та витрати.
Аналіз ефективності технологій
Для оцінки ефективності вищенаведених технологій слід враховувати кілька критеріїв: економічні вигоди, екологічний ефект, технічна якість та соціальні переваги. Наведемо узагальнену порівняльну таблицю ключових характеристик (таблиця 1).
| Технологія | Країна | Суть процесу | Економічні переваги | Екологічні вигоди | Технічні показники |
| RCA / S3RoU (Університети Шеффілда та Лідса) | Велика Британія | Дроблення та очищення бетонних уламків; заміщення до 50 % природного заповнювача | Зменшення витрат на природні матеріали, скорочення логістичних витрат | Зниження викидів CO₂ завдяки зменшенню видобутку щебеню | Бетон із 50 % перероблених агрегатів демонструє міцність, подібну до звичайного бетону |
| HRM | Японія | Нагрівання уламків до 300 °C і інтенсивне тертя для відокремлення цементного каменю | Можливість створювати портативні установки; повторне використання порошку зменшує витрати | Зменшення потреби в первинному цементі та заповнювачі; скорочення викидів | Крупні та дрібні заповнювачі відповідають японським стандартам; порошок використовують як стабілізатор |
| reCO₂ver | Швейцарія | Карбонізація цементного каменю в CO₂‑камерах; відокремлення заповнювачів і порошку | Відновлення 100 % заповнювачів; економія води (до 40 %); можливість продажу карбонатованого порошку | Зберігання 50–60 кг CO₂ на тонну порошку; зменшення викидів від цементу | Чисті агрегати повністю заміщають природні у виробництві; вода потрібна лише на 3–4 % більше |
| SmartCrusher | Нідерланди | Розділення бетону на пісок, гравій, негідратований цемент і гідратований камінь; використання негідратованого цементу як в’яжучого | Економія на транспортуванні й придбанні цементу; потенційне скорочення витрат на €101/т СО₂ | Зменшення викидів на 1,4 млн т СО₂/рік; відновлення до 50 % цементу | Отримані матеріали мають високу якість; негідратований цемент можна повторно використовувати, а гідратований – як добавку |
| C2CA | Нідерланди | Комбінація дроблення та високошвидкісної класифікації; отримання реактивного SCM і чистих агрегатів | Зменшення потреби у клікері; мобільні установки забезпечують локальну переробку | Повний цикл повторного використання; скорочення видобутку природних матеріалів | Заповнювачі мають низьке водопоглинання; SCM може замінити частину цементу |
| Zero Emission Circular Concrete | Німеччина | Поділ бетону на грубу та дрібну фракції; прожарювання дрібної фракції та фіксація CO₂ | Економія на імпорті цементу; можливість створення внутрішнього циклу | Скорочення викидів СО₂ до 60 %; використання поновлюваної енергії | Міцність матеріалу висока; процес вимагає низькотемпературного нагріву |
| Mobile Crisis Construction | Австралія/Україна | Подрібнення різнорідних матеріалів і пресування в модульні блоки | Легке та швидке будівництво; низькі витрати на транспорт і енергію | Використання місцевих відходів, зменшення захоронення; створення робочих місць | Блоки міцні та прості в монтажі, дозволяють зводити житло без кваліфікованої робочої сили |
| 3D‑друк з переробленого бетону | Україна/США/Польща | Розробка сумішей для 3D‑друку з подрібненого бетону й аграрних відходів | Зниження трудомісткості; швидке будівництво; гнучкість дизайну | Зменшення споживання цементу й заповнювачів; повторне використання місцевої сировини | Бетон для 3D‑друку має порівнянну міцність; технологія перебуває в стадії масштабування |
| Геополімерний бетон з вторинними заповнювачами | Єгипет (та інші країни) | Використання алюмінієво‑силікатних відходів та лужних розчинів для створення в’яжучого; вторинний заповнювач | Зменшення залежності від портландцементу; використання місцевих відходів | Менший вуглецевий слід; можливість виробництва на місці | Міцність 37–38 МПа при 60 °C; щільна мікроструктура |
Таблиця 1. Порівняння інноваційних технологій переробки будівельних відходів.
Ключові фактори успіху й рекомендації для України
1. Створення національної стратегії переробки руйнувальних відходів. Як показують приклади Лівану й Сирії, хаотичне скидання уламків призводить до екологічних катастроф і втрачених можливостей. Україна повинна розробити чіткі протоколи щодо збору, сортування та переробки відходів зі зруйнованих будівель, передбачити тимчасові майданчики для складування, мобільні сортувальні лінії та лабораторії контролю якості.
2. Інвестиції у технології з високою доданою вартістю. Технології SmartCrusher, reCO₂ver та C2CA демонструють, що переробка може не лише зменшити обсяги відходів, а й стати джерелом цінних матеріалів і скоротити викиди. Важливо підтримувати партнерство з міжнародними компаніями й університетами для впровадження таких систем на українських підприємствах.
3. Розвиток мобільних і модульних рішень. Війна створює ситуації, коли доступ до зруйнованих територій обмежений. Мобільні заводи з виробництва блоків та 3D‑принтери дозволять здійснювати будівельні роботи без складної логістики.
4. Навчання та стандартизація. Успішне впровадження технологій потребує підготовленої робочої сили. Держава й асоціації повинні розробити стандарти для вторинних матеріалів, програми навчання для операторів і контролерів якості.
5. Створення ринку для вторинної продукції. Щоб зробити переробку економічно вигідною, необхідно забезпечити попит на вторинні матеріали, зокрема через державні закупівлі, обов’язкові квоти на використання рецикльованих матеріалів у будівництві та стимули для приватних забудовників.
6. Екологічний контроль та безпека. Руйнувальні відходи можуть містити азбест, свинець, вибухонебезпечні предмети. Перш ніж переробляти матеріали, слід забезпечити їхню безпеку через дезактивацію та видалення небезпечних домішок. Досвід Нахр ель‑Барід і Лівану підтверджує необхідність належної демілітаризації відходів .
7. Міжнародна координація. Багато інноваційних технологій виникають за підтримки міжнародних партнерів (наприклад, S3RoU фінансується ЄС та університетами, проекти 3D‑друку – NSF та IMPRESS‑U). Україна може активно залучати донорів та інвесторів, орієнтуючись на довгострокові рішення.
Висновок до розділу
Світовий досвід демонструє, що відходи руйнувань можуть перетворитися на ресурс для розвитку, якщо застосовувати комплексний підхід до їх оброблення. Різні країни й компанії пропонують широкий спектр технологій – від простого дроблення й сортування до високотехнологічних процесів карбонізації та лужної активації. Ефективність цих рішень вимірюється не лише можливістю повторного використання матеріалу, але й зменшенням викидів, енергозбереженням, створенням робочих місць та поліпшенням стійкості громад. Для України, що відновлюється після руйнувань, впровадження таких практик стане ключовим елементом зеленої відбудови. Інтеграція сучасних технологій, підтримка досліджень, залучення міжнародних партнерів і створення нормативної бази дадуть змогу перетворити проблему руйнівних відходів на можливість для сталого розвитку та відбудови.
Висновки
Україна зробила перший крок до європейської системи поводження з відходами, прийнявши закон про управління відходами. Однак повна реалізація потребує створення ефективних інституцій, ухвалення численних підзаконних актів і залучення інвестицій. Досвід Німеччини, Швеції та Австрії демонструє, що високі показники переробки досягаються завдяки поєднанню законодавчих вимог, економічних стимулів (депозитних схем і РВВ), розвитку інфраструктури та активної участі громадян. Створення Асоціації з управління відходами може стати важливим кроком для координації всіх гравців, залучення ресурсів і прискорення переходу України до циркулярної економіки.
